Катеринопільська селищна рада

Офіційний сайт Катеринопільської селищної ради

Історична довідка

Катеринопіль (до 1795 року Калниболото) – селище міського типу, центр однойменної селищної ради розташований в мальовничій долині річки Гнилий Тікич, за 124 км. від обласного центру та за 7 км. від залізничної станції «Звенигородка». Населенні на 01.01.2006 року – 6,1 тис. чоловік.З березня 1923 року районний центр

На території селища виявлено залишки поселень ІІ-ІV ст. До н.е. Перша письмова згадка про Калниболото належить до середини XVIст. На той час селище входило до складу Брацлавського воєводства й одержало від польського короля Сигізмунда ІІ Августа привілей, згідно з ним жителям поселення дозволялося займатися ремеслами, торгівлею, мати самоврядування.

За часів визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. Калниболото – сотенне містечко Корсунського полку. На той час в містечку проживало 217 козаків і 62 міщанина.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року Калниболото знову відійшло під владу Польщі. Після організації у 1734 році на берегах річки Підпільної Нової Січі, до неї подалися Калниболотські втікачі. Тут виник Калниболотський курінь.

1792 році польський король С.А.Понятовський вдруге надав містечку привілей – Магдебурзьке право, а також геральдичний знак містечка, зображенння голови зубра на світлоблакитному фоні. З 1975 року Калниболото перейменовано на Катеринопіль, і надається статус повітового центру. Та вже з 1798   року повітовий центр перевозиться до Звенигородки, а Катеринопіль стає центром волості. Землі Правобережної України остаточно переходять під протекторат Росії, а Катеринопіль і навколишні поселення відходять, майже на 50 літ, до О.Потоцької.

Після 1853 року навколишні землі з селищем Катеринопіль переходять в розпорядження Київської палати державних маєтностей. Селяни стають державними.

В містечку 1859 року проживало 3477 человік, в т.ч. дворян – 309, одновірців – 174, міщан – 107, військових – 178, державних селян – 1798. В ці роки росте чумацький промисел, народні промисли, ремесла, ярмарки. Катеринопільські ярмарки мало чим поступаються Новомиргородським. В 1869 році в Катеринополі відкрито однокласну парафіяльну школу. В цім же році рукодільниці містечка займають призові місця у Києві. Тут же в місцевім лісі запрацювала копальня бурого вугілля, що постачала паливо цукроварням Київської губернії.

1911 року вже діяло чотирикласне училище на 180 місць, для навчання дітей з 20 населених пунктів, бубліотека, лікарняЮ чотири церкви, одна синагога, олійня, три млини, сукно-валяльна фабрика, 6 лавок.

Перша світова війна, революції та громадська віна ослабили соціальний стан Катеринополя.

З березня 1923 року селище катеринопіль – районний центр Уманського округу. Відкрито дитбудинок, а також Народний будинок, де працбвали гуртки лікнепу, атеїзму, політграмоти, ведення сільського господарства. В Катеринополі крім сільської ради було утворено Раду національних меншин. За переписом 1926 року в містечку налічувалось 6700 чоловік, з них 1500 населення єврейського походження, 22 – поляки.

На початку 1930 року на базі ТСОЗіВ утворено три сільськогосподарські артілі: ім.Карла Маркса та ім.Петровського. З 1925 року утворена артіль ім.Леніна. Під час голодних років 1932-1933 років померло вілоду та пропало безвісти більше триста чоловік. Восени 1933 року на утвореній МТС запрацювала друкарня районної газети, електростанція, семирічну школу було реорганізовано в середню.

За стаханівські методи праці та перевиконання взятих зобов’язань у 1939 році тракториста Є.П.Чернієнка нагороджено орденом Леніна, тракториста О.М.Савранського – орденом Трудового Червоного Прапора. Напад фашистської Німеччини забрав на фронт 930 жителів, 497 з них не повернулося до рідних осель, 253 нагороджено орденами і медалями СРСР. Свято шанують їх катеринопільчани.

В післявоєнні роки широкого розмаху набирає раціоналізація і винахідництво в колективі працівників МТС. Новий метод ремонту тракторів дає змогу за підсумками всесоюзного змагання 1951 року Катеринопільській МТС зайняти перше місце в країні, а її колектив нагороджений перехідним Червоним Прапором Міністерства сільського господарства СРСР і ВЦРПС. Проходить об’єднання колгоспів. На території селища будуються нові адміністративні приміщення, пошта, універмаг, кінотеатр, ресторан, готель, банк, стадіон, лікарня, столова громадського харчування.

В 1963 році групу колгоспників відзначено урядовими нагородами. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено ланкову М.П.Яременко, коваля – З.А.Байдаченка; орденом Знак «Пошани»  – завідуючого виробничою ланкою І.К.Найденка, доярку – Н.М.Пугач, голову колгоспу С.Р.Царенка, садівника – О.К.Швеця.

На час реорганізації МТС в РТС станція мала 100 тракторів, 32 зернові комбайни, 17 автомашин. З 1961 року РТС реорганізовано в райоб’єднання «Сільгосптехніка». А через рік на базі артілі «Побутремонт» зводиться комбінат побутового обслуговування з філіями по селах. Будуються автопідприємство та автостанція, нова бібліотека, банк та приміщення відділу міліції, багатоповерхові комунальні будинки, аптека, будинок культури. За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки, 27 катеринопільців відзначено орденами і медалями. З них Орденом Жовтневої Революції нагороджено бригадира тракторної бригади колгоспу ім.Леніна – А.А.Кудрявого, майстра «Сільгосптехніки» – В.Г.Білая, голову колгоспу С.Р.Царенка, орденом Трудового Червоного Прапора – старшу телефоністкурайвідділу зв’язку К.О.Трохименко, секретаря парткому І.П.Помойницького, доярку Н.Гщербатюк.

У 80-х роках колгоспи об’єднуються в одне потужне господарське підприємство. Стались зміни в охороні здоров’я. Якщо в 1929 році працює 15 медичних прцівників, то в ці роки їх більше сотні. Робітнича молодь навчається в заочній школі та в училищі. У селищі працює дві середніх школи, будинок піонерів, будинок юнацької творчості, музично школа. При «Сільгосптехніці» директором С.Е.Пономаренком організовано чоловічий хор, хормайстер – А.М.Волинець, концертмайстер – В.С.Лихолат. За успішне виконання концертних програм хор нагороджено дипломом І-го ступеня Міністерства культури КРСР, а за рішенням республіканської профради, хору присвоєно звання народної самодіяльної чоловічої хорової капели.

Заслуженого працівника культури удостоїлась директор районної бібліотеки В.О.Зозуля. В 90-х роках при районному будинку культури дістають звання НАРОДНОГО, чоловіча капела «Калниболотський курінь», курівник О.М.Луцишин, повторне підтвердження звання НАРОДНОЇ капела дістала при керівництві А.М.Волинця. При музичній школі звання НАРОДНОГО, заслужила жіноча капела «Ностальгія», директор М.Г.Молоков. А попереду чекають підтвердження НАРОДНОГО, музичний квартет «Гайда».

В кінці 90-х років окрасою селища стає архітектурна пам’ятка новозведеного Свято-Михайлівського храму.

Катеринопільська селищна рада © 2016 Frontier Theme